Симптом. Токсична історія.
Спочатку до лікаря, а далі - до психотерапевта людину веде симптом – важкі, комплексні, тілесні і душевні відчуття, що перетворюють щоденне життя у пекло. Хворий прагне позбутися симптому. Лікар призначає пігулки, що мають приборкати чи ліквідувати симптом. Психотерапевт шукає причину проблеми, що вимагає усунення.
Існує думка, що невротичний симптом, зокрема тривога - це паталогічна (зайва, надмірна) реакція організму. Прийнято вважати, що для такої тривоги не має реальних, об`єктивних причин. Що така тривога – результат розладу нервової системи, когнітивної сфери і т.д..
Існує думка, що невротичний симптом, зокрема тривога - це паталогічна (зайва, надмірна) реакція організму. Прийнято вважати, що для такої тривоги не має реальних, об`єктивних причин. Що така тривога – результат розладу нервової системи, когнітивної сфери і т.д..
Симптом. Токсична історія.
При цьому, відомо, що у більшості випадках, медичні обстеження тривожних людей свідчать про відсутність у них будь-яких органічних відхилень, в т.ч. нервової системи. Часто пацієнти навіть дуже хочуть, щоб лікарі вже знайшли хоч якусь паталогію і почали її усувати. Але ж ні - паталогії відсутні. Усі обстеження вказують на високу функіональність організму, чудову роботу мозку. Лікарі розводять руками - вони не можуть лікувати здорових людей.
Одна моя клієтка так описувала свою історію такого медичного обстеження. «Це було більш як 10 років тому. Коли я розповіла лікарю про усі свої симптоми - його це дуже зацікавило. Він закріпив мені на голові сітку з присосками, одягав спеціальні окуляри - коли в очах різко миготіли яскраві картинки і т.п.- створював ситуацію стресу для мого мозку. Він дуже довго вовтузився зі мною і, в кінці, сказав, що мій мозок показує найкращі результати по усіх параметрах. Зазначив, що рідко трапляються пацієнти з такими чудовими показниками. Я запитала - як рідко? Він відповів - один клієнт у два-три місяці. Тоді я не знала, чи радіти, пишатися, чи сумувати. Але, коли вже хтось мені казав, що тривога - це проблеми "з головою", з нервовою системою, з організмом - я йому відповідала, що люди, які мають тривогу, зазвичай себе вже добре обстежили. І радила таким вже самим обстежитися, перш ніж подібне стверджувати.»
Виникає парадоксальна ситуація, коли одні спеціалісти вказують на невротичну тривогу як на паталогію - результат розладу нервової системи. Ще одні говорять про порушення в когнітивній сфері. Ще інші, після усіх обстежень, готові відправляти таких людей "у космос".
Одна моя клієтка так описувала свою історію такого медичного обстеження. «Це було більш як 10 років тому. Коли я розповіла лікарю про усі свої симптоми - його це дуже зацікавило. Він закріпив мені на голові сітку з присосками, одягав спеціальні окуляри - коли в очах різко миготіли яскраві картинки і т.п.- створював ситуацію стресу для мого мозку. Він дуже довго вовтузився зі мною і, в кінці, сказав, що мій мозок показує найкращі результати по усіх параметрах. Зазначив, що рідко трапляються пацієнти з такими чудовими показниками. Я запитала - як рідко? Він відповів - один клієнт у два-три місяці. Тоді я не знала, чи радіти, пишатися, чи сумувати. Але, коли вже хтось мені казав, що тривога - це проблеми "з головою", з нервовою системою, з організмом - я йому відповідала, що люди, які мають тривогу, зазвичай себе вже добре обстежили. І радила таким вже самим обстежитися, перш ніж подібне стверджувати.»
Виникає парадоксальна ситуація, коли одні спеціалісти вказують на невротичну тривогу як на паталогію - результат розладу нервової системи. Ще одні говорять про порушення в когнітивній сфері. Ще інші, після усіх обстежень, готові відправляти таких людей "у космос".
Я відношуся до психотерапевтів, які не згідні з твердженням, що будь-яка невротична тривога, яка виникає є надмірною і безпідставною
Часто для виникнення тривожних станів існують об`єктивні, конкретні, реальні причини, що потребують (вимагають) вирішення - і це не про фізіологічні вади мозку чи нервової системи.
Передумовою появи тривожного розладу є формування життєвої історії, яка, на певному етапі стає вже надто токсичною - коли, з одного боку, людина взаємодіє з навколишнім світом так, що це вже її руйнує як особистість, з іншого - вона активно це витісняє, вважає таку ситуацію своєю життєвою нормою. Витіснення є обов`язковою умовою для формування невротичного симптому. Першим на це вказував Фройд.
Витіснення – коли вступають в дію захисні психічні механізми, які не дають можливості відчувати дискомфорт (біль) при існуючих (зовнішніх чи внутрішніх) подразненнях. Це, коли подразнення є, біль існує, відчуття і усвідомлення болю - відсутнє. Витіснення створює ситуацію так-званої "емоційної анестезії". В результаті відбувається зміщення - організм починає сигналити про існуючу життєву токсичну ситуацію через симптом.
Тривожний розлад – часто це адекватна реакція (симптом) здорового організму на нездорову життєву ситуацію, до якої людина звикла, вважає її нормальною. Зазвичай, людину оточують інші (близькі), яким, свідомо чи несвідомо, така ситуація вигідна, вони активно підтримують такий стан речей.
На початку психотерапії клієнти майже завжди наполягають, що у їх житті все добре, навіть чудово - все "як у людей". Для них є тільки одна проблема – клятий симптом. Саме на ньому вони концентрують всю свою увагу. Всі інші аспекти їхнього життя їх абсолютно не цікавлять, розмови про це дратують. Люди воліють будь-що позбутися симптому і часто прагнуть не рухати їх життя.
Психотерапевту доводиться долати супротив клієнта, повертаючи увагу з симптому на щоденну ситуацію - спосіб мислення, взаємодію з собою, з іншими, з оточуючим світом, задля того, щоб могти бачити справжню проблему, проживати, переосмислювати, змінювати життєву історію.
Тривожний розлад – часто це адекватна реакція (симптом) здорового організму на нездорову життєву ситуацію, до якої людина звикла, вважає її нормальною. Зазвичай, людину оточують інші (близькі), яким, свідомо чи несвідомо, така ситуація вигідна, вони активно підтримують такий стан речей.
На початку психотерапії клієнти майже завжди наполягають, що у їх житті все добре, навіть чудово - все "як у людей". Для них є тільки одна проблема – клятий симптом. Саме на ньому вони концентрують всю свою увагу. Всі інші аспекти їхнього життя їх абсолютно не цікавлять, розмови про це дратують. Люди воліють будь-що позбутися симптому і часто прагнуть не рухати їх життя.
Психотерапевту доводиться долати супротив клієнта, повертаючи увагу з симптому на щоденну ситуацію - спосіб мислення, взаємодію з собою, з іншими, з оточуючим світом, задля того, щоб могти бачити справжню проблему, проживати, переосмислювати, змінювати життєву історію.
Для більшого розуміння як це працює,
я хочу розповісти три байки-алегорії
я хочу розповісти три байки-алегорії
Перша має назву «Жаба в окропі»
Є науковий анекдот, припущення (разом з тим, вказується, що такі експерименти проводилися у ХІХ ст.) - якщо помістити жабу у посудину з теплою водою і дуже поволі підігрівати воду, то жаба звикатиме до підвищення температури, сидітиме у гарячій воді, не чинитиме опір ситуації, буде поступово виснажуватися і в останній момент їй забракне сил, щоб вибратися з посудини. Якщо ж жабу раптово вкинути у посудину з надто гарячою водою - то вона швидко вистрибне.
Ймовірно, що в жаби, яка сидітиме в окропі, будуть з'являтися якісь реакції тіла (симптоми). Наприклад - підвищиться температура тіла, зміниться колір шкіри і т.п., що буде абсолютно нормальною відповіддю організму на існуючу ситуацію.
Та давайте пофантазуємо далі – уявімо мультик з такою жабою, де вона - казковий герой, що йде до казкового лікаря, вказує на свою шкіру, що змінила колір і просить виправити ситуацію - прибрати неприємний їй симптом. І лікар виписує жабі пігулки, щоб повернути її шкірі зелений колір. Жаба повертається у свою гарячу воду, якийсь період їй ці пігулки допомагають, а далі організм переборює дану ситуацію, почервоніння повертається, а казковий лікар констатує про звикаємість організму до пігулок і призначає жабі все сильніші препарати.
В прикладі з жабою абсолютно зрозуміло, що для вирішення проблеми треба знизити температуру води у посудині. Казковій жабі можна запропонувати подумати і усвідомити, що: 1) вода в посудині надто гаряча і тому шкіра червона, 2) вона до цієї ситуації звикла і тому вже її не помічає, 3) якщо не знизити температуру води – пігулки будуть допомагати тимчасово, 4) якщо збити температуру в посудині – почервоніння зникне саме, автоматично і без пігулок.
А також, казковій жабі, яка після лікаря піде до казкового психотерапевта, доведеться дати собі відповіді на питання:
1) що відбувається? хто її посадив в цю посудину, хто поступово піднімає температуру, кому і для чого це треба, кому це вигідно? 2) чому вона залізла в цю посудину, що їй це дає, чому вона на це погодилася? 3) що вона втратить коли вилізе з посудини? які будуть для неї наслідки, з чим доведеться стикнутися, які виникнуть складнощі? хто буде проти, з ким доведеться йти на конфлікт? 4) чи готова вона взяти владу над своєю посудиною у свої руки і сама регулювати температуру води, зробити її для себе комфортною? Чи готова сама впливати на свій життєвий простір, нести за нього відповідальність перед самою собою?
І, ймовірно тільки тоді, в процесі такої роботи, виникне можливість доторкнутися до більш ранньої травми, внутрішнього конфлікту, життєвого сценарію.
Приклад «жаба в окропі» часто використовують як метафоричне зображення нездатності людей реагувати (чинити супротив) на значні деструктивні зміни, що відбуваються у їх житті поступово. А також, ця байка вказує, що організм, намагаючись пристосуватися до несприятливих життєвих умов, буде реагувати симптомом. І тут важливо усвідомити роль симптому.
Симптом - реакція тіла, спосіб пристосування організму до несприятливого середовища. Симптом, з одного боку, інформує про наявність проблеми, з іншого – намагається хоч якось врегулювати (усунути, знизити) проблему на тому рівні, на якому він може це зробити. Це, як до прикладу, коли в організмі, під час інфекційної хвороби підвищується температура. При цьому, з одного боку - температура інформує про наявність інфекції. З іншого – підвищення температури створює в організмі ситуацію, яка є згубною для інфекції.
Тому, тут доречно подумати про те, чим допомагає організму тривожний симптом при наявності токсичної життєвої ситуації. І це хороша тема для іншої статті. Тут я хочу наголосити - спроби усунути симптом, без усунення проблеми - без зміни щоденної життєвої історії - призводить, що організм посилює симптом. Якщо ж вдається прибрати симптом не усунувши причину – це означає перевести ситуацію в стан безсимптомного існування проблеми, що, по своїй суті, є гіршим варіантом. Так, до прикладу, протікає онко.
Ця байка про те, що люди схильні боротися з симптомом, замість того, щоб бачити і вирішувати свої реальні проблеми. Люди воліють не бачити проблеми – але це не означає, що проблеми немає. Проблема існує й далі руйнує індивіда непомітно для нього.
При панічному розладі ми можемо спостерігати неконтрольовану тривогу (страх, паніку), яка, по своїй суті, ніби не має логічної причини. При цьому, в організмі відуваються процеси, подібні тим, що виникають при реальних небезпеках - запускається процес самозбереження, на повну реалізується реакція "бийся або тікай" - коли, людина має або уникнути небезпеки – втікти (відчуття страху), або битися (відчуття гніву).
Як я вже казала, багато лікарів вважають такий страх паталогічним - вказують, що реальної причини для тривоги не існує. Проблему можуть вбачати у "тривожному характері" і далі намагаються усунути безпосередньо "тривожність". Замість того, щоб направити клієнта в русло усвідомлення конкретної причини тривоги, застосовують психотерапевтичні методи, що спрямовані на розвиток логічного мислення, задля усвідомлення безпідставності такої тривоги.
Я вважаю, що для такої тривожності часто є конкретні, реальні причини, коли реакція тіла "бийся або тікай" є абсолютно адекватною - а не надмірною чи паталогічною. Неадекватність якраз у неусвідомленні, а не в реакціях тіла.
Ймовірно, що в жаби, яка сидітиме в окропі, будуть з'являтися якісь реакції тіла (симптоми). Наприклад - підвищиться температура тіла, зміниться колір шкіри і т.п., що буде абсолютно нормальною відповіддю організму на існуючу ситуацію.
Та давайте пофантазуємо далі – уявімо мультик з такою жабою, де вона - казковий герой, що йде до казкового лікаря, вказує на свою шкіру, що змінила колір і просить виправити ситуацію - прибрати неприємний їй симптом. І лікар виписує жабі пігулки, щоб повернути її шкірі зелений колір. Жаба повертається у свою гарячу воду, якийсь період їй ці пігулки допомагають, а далі організм переборює дану ситуацію, почервоніння повертається, а казковий лікар констатує про звикаємість організму до пігулок і призначає жабі все сильніші препарати.
В прикладі з жабою абсолютно зрозуміло, що для вирішення проблеми треба знизити температуру води у посудині. Казковій жабі можна запропонувати подумати і усвідомити, що: 1) вода в посудині надто гаряча і тому шкіра червона, 2) вона до цієї ситуації звикла і тому вже її не помічає, 3) якщо не знизити температуру води – пігулки будуть допомагати тимчасово, 4) якщо збити температуру в посудині – почервоніння зникне саме, автоматично і без пігулок.
А також, казковій жабі, яка після лікаря піде до казкового психотерапевта, доведеться дати собі відповіді на питання:
1) що відбувається? хто її посадив в цю посудину, хто поступово піднімає температуру, кому і для чого це треба, кому це вигідно? 2) чому вона залізла в цю посудину, що їй це дає, чому вона на це погодилася? 3) що вона втратить коли вилізе з посудини? які будуть для неї наслідки, з чим доведеться стикнутися, які виникнуть складнощі? хто буде проти, з ким доведеться йти на конфлікт? 4) чи готова вона взяти владу над своєю посудиною у свої руки і сама регулювати температуру води, зробити її для себе комфортною? Чи готова сама впливати на свій життєвий простір, нести за нього відповідальність перед самою собою?
І, ймовірно тільки тоді, в процесі такої роботи, виникне можливість доторкнутися до більш ранньої травми, внутрішнього конфлікту, життєвого сценарію.
Приклад «жаба в окропі» часто використовують як метафоричне зображення нездатності людей реагувати (чинити супротив) на значні деструктивні зміни, що відбуваються у їх житті поступово. А також, ця байка вказує, що організм, намагаючись пристосуватися до несприятливих життєвих умов, буде реагувати симптомом. І тут важливо усвідомити роль симптому.
Симптом - реакція тіла, спосіб пристосування організму до несприятливого середовища. Симптом, з одного боку, інформує про наявність проблеми, з іншого – намагається хоч якось врегулювати (усунути, знизити) проблему на тому рівні, на якому він може це зробити. Це, як до прикладу, коли в організмі, під час інфекційної хвороби підвищується температура. При цьому, з одного боку - температура інформує про наявність інфекції. З іншого – підвищення температури створює в організмі ситуацію, яка є згубною для інфекції.
Тому, тут доречно подумати про те, чим допомагає організму тривожний симптом при наявності токсичної життєвої ситуації. І це хороша тема для іншої статті. Тут я хочу наголосити - спроби усунути симптом, без усунення проблеми - без зміни щоденної життєвої історії - призводить, що організм посилює симптом. Якщо ж вдається прибрати симптом не усунувши причину – це означає перевести ситуацію в стан безсимптомного існування проблеми, що, по своїй суті, є гіршим варіантом. Так, до прикладу, протікає онко.
Ця байка про те, що люди схильні боротися з симптомом, замість того, щоб бачити і вирішувати свої реальні проблеми. Люди воліють не бачити проблеми – але це не означає, що проблеми немає. Проблема існує й далі руйнує індивіда непомітно для нього.
При панічному розладі ми можемо спостерігати неконтрольовану тривогу (страх, паніку), яка, по своїй суті, ніби не має логічної причини. При цьому, в організмі відуваються процеси, подібні тим, що виникають при реальних небезпеках - запускається процес самозбереження, на повну реалізується реакція "бийся або тікай" - коли, людина має або уникнути небезпеки – втікти (відчуття страху), або битися (відчуття гніву).
Як я вже казала, багато лікарів вважають такий страх паталогічним - вказують, що реальної причини для тривоги не існує. Проблему можуть вбачати у "тривожному характері" і далі намагаються усунути безпосередньо "тривожність". Замість того, щоб направити клієнта в русло усвідомлення конкретної причини тривоги, застосовують психотерапевтичні методи, що спрямовані на розвиток логічного мислення, задля усвідомлення безпідставності такої тривоги.
Я вважаю, що для такої тривожності часто є конкретні, реальні причини, коли реакція тіла "бийся або тікай" є абсолютно адекватною - а не надмірною чи паталогічною. Неадекватність якраз у неусвідомленні, а не в реакціях тіла.
Для більшого розуміння ролі тривоги у токсичному середовищі, що не усвідомлюється - друга байка «Вовк і заєць»
Уявімо, що в одній кімнаті помістили дві клітки – в одній знаходиться вовк, в іншій – заєць. І розділити їх ширмою, яка не дає можливості звірям бачити один одного. Виникає питання – чи реагуватиме заєць на вовка, а вовк на зайця у такій ситуації? Я думаю, що так. Адже є багато інших каналів для передачі і сприйняття інформації ніж зір і навіть слух. Наприклад, у звірів є ще нюх.
Відомо, що у людей, крім вербальних – мова та мовлення, є й інші засоби передачі інформації – невербальні: тембр голосу, інтонація, погляд, жести, міміка та ін., що дають можливість отримувати додаткову інформацію один від одного. За таким принципом працює детектор брехні, який фіксуючи невербальні сигнали, розпізнає, на скільки інформація, що передається вербально, є правдивою.
Вважається, що близько 30 % інформації з навколишнього середовища ми отримуємо вербально – через слова, зір, слух, дотики і ін.. Це інформація, яку ми усвідомлюємо і можемо нею свідомо (логічно) керуватися. І, близько 70 % щоденної інформації про навколишню реальність ми отримуємо невербально, яка у більшості може не усвідомлюватися - це коли ми вже щось знаємо, і навіть на це реагуємо тілом, але ми логічно не знаємо, що ми це знаємо. Ми можемо спостерігати власну реакцію тіла і не розуміти, на що саме реагуємо.
Ми можемо розпізнавати цю неусвідомлювану інформацію через певні образи, асоціації, сни, чи за допомогою психоаналізу. Психоаналіз є чудовим інструментом, за допомогою якого інформація з несвідомого може усвідомлюватися, а далі логічно опрацьовуватися - визначатися реальні проблеми, прийматися рішення.
Та повернемося до історії, де заєць і вовк в одній кімнаті і один одного не бачать і, можливо, не чують - та відчувають. На ці відчуття (невербальну інформацію, яку отримує заєць) йде певний зворотній зв'язок – організм зайця реагує відповідно і правильно – виробляється адреналін, запускається реакція «бийся або тікай». У зайця виникає відповідна поведінка і симптом – він бігає по клітці, метушиться, у нього тремор, підвищене серцебиття і т.п..
А тепер уявімо цю історію в казковому варіанті, коли заєць і вовк живуть в одному будиночку і тіло зайця реагує відповідно. І, тоді, казковий заєць, йде до казкового лікаря і просить у того пігулку від тремору, підвищеного серцебиття - і взагалі просить полікувати таку незрозумілу йому, абсолютно безпідставну, підвищену тривожність.
Якщо ж взяти цю казкову ситуацію і спробувати її перекласти на життєву історію – то це добре накладається на сценарій взаємозалежних відносин, де є «жертва і тиран». Сюди ж - домашнє сімейне насилля, психологічне і фізичне, що, до речі, вітається у наших традиційних сім'ях, вважається за норму.
Тільки у 2019 року в Україні було прийнято закон, що діє до європейських норм і визначає такі поняття як психологічне домашнє насилля, сексуальне насилля, фізичне насилля, булінг - розглядає це як злочин, визначає міру покарання, прямо вказує на потенційних злочинців: чоловіка по відношенню до дружини, батьків до дітей, дружини по відношенню до чоловіка, начальника по відношенню до підлеглого, вчителя до учнів, дітей один до одного і т.п..
З фізичним і сексуальним насиллям зрозуміло - тут є досить конкретні події (побиття, сексуальні домагання) на які наше суспільство більш-менш готове регувати адекватно, визнавати за злочин. А з психологічним насиллям все набагато складніше. Психологічне насилля у наших родинах є нормою.
Психологічне насилля - це коли одна людина, за допомогою психологічних маніпуляцій (порушуючи кордони, нав`язуючи надмірне почуття вини, сорому та ін.) змушує іншу людину відмовлятися від своїх потреб, бажань, спонукаючи її проживати "чуже життя".
Такі дії ламають психіку не менше ніж фізичні розправи, руйнують особистість з середини, знищують самооцінкку, самоповагу, створюють ситуацію абсолютної залежності жертви від аб`юзера, в тому числі фінансової залежності і т.п.. Часто, психологічне насилля відбувається на фоні демонстрації любові і турботи.
Ось вам історія про вовка і зайця, що знаходяться поруч – а ширма між ними – витіснення – психологічний захист, коли людина закриває очі на злочин, що має місце в її житті, вважає це нормою, не має ресурсу усвідомлювати, що це злочин. А найголовніше - не відчуває (витісняє). Та організм реагує правильно – з певного моменту існування токсичної ситуації в тілі на повну запускається реакція «бийся або тікай» - страх, тривога з відповідними симптомами.
Відомо, що у людей, крім вербальних – мова та мовлення, є й інші засоби передачі інформації – невербальні: тембр голосу, інтонація, погляд, жести, міміка та ін., що дають можливість отримувати додаткову інформацію один від одного. За таким принципом працює детектор брехні, який фіксуючи невербальні сигнали, розпізнає, на скільки інформація, що передається вербально, є правдивою.
Вважається, що близько 30 % інформації з навколишнього середовища ми отримуємо вербально – через слова, зір, слух, дотики і ін.. Це інформація, яку ми усвідомлюємо і можемо нею свідомо (логічно) керуватися. І, близько 70 % щоденної інформації про навколишню реальність ми отримуємо невербально, яка у більшості може не усвідомлюватися - це коли ми вже щось знаємо, і навіть на це реагуємо тілом, але ми логічно не знаємо, що ми це знаємо. Ми можемо спостерігати власну реакцію тіла і не розуміти, на що саме реагуємо.
Ми можемо розпізнавати цю неусвідомлювану інформацію через певні образи, асоціації, сни, чи за допомогою психоаналізу. Психоаналіз є чудовим інструментом, за допомогою якого інформація з несвідомого може усвідомлюватися, а далі логічно опрацьовуватися - визначатися реальні проблеми, прийматися рішення.
Та повернемося до історії, де заєць і вовк в одній кімнаті і один одного не бачать і, можливо, не чують - та відчувають. На ці відчуття (невербальну інформацію, яку отримує заєць) йде певний зворотній зв'язок – організм зайця реагує відповідно і правильно – виробляється адреналін, запускається реакція «бийся або тікай». У зайця виникає відповідна поведінка і симптом – він бігає по клітці, метушиться, у нього тремор, підвищене серцебиття і т.п..
А тепер уявімо цю історію в казковому варіанті, коли заєць і вовк живуть в одному будиночку і тіло зайця реагує відповідно. І, тоді, казковий заєць, йде до казкового лікаря і просить у того пігулку від тремору, підвищеного серцебиття - і взагалі просить полікувати таку незрозумілу йому, абсолютно безпідставну, підвищену тривожність.
Якщо ж взяти цю казкову ситуацію і спробувати її перекласти на життєву історію – то це добре накладається на сценарій взаємозалежних відносин, де є «жертва і тиран». Сюди ж - домашнє сімейне насилля, психологічне і фізичне, що, до речі, вітається у наших традиційних сім'ях, вважається за норму.
Тільки у 2019 року в Україні було прийнято закон, що діє до європейських норм і визначає такі поняття як психологічне домашнє насилля, сексуальне насилля, фізичне насилля, булінг - розглядає це як злочин, визначає міру покарання, прямо вказує на потенційних злочинців: чоловіка по відношенню до дружини, батьків до дітей, дружини по відношенню до чоловіка, начальника по відношенню до підлеглого, вчителя до учнів, дітей один до одного і т.п..
З фізичним і сексуальним насиллям зрозуміло - тут є досить конкретні події (побиття, сексуальні домагання) на які наше суспільство більш-менш готове регувати адекватно, визнавати за злочин. А з психологічним насиллям все набагато складніше. Психологічне насилля у наших родинах є нормою.
Психологічне насилля - це коли одна людина, за допомогою психологічних маніпуляцій (порушуючи кордони, нав`язуючи надмірне почуття вини, сорому та ін.) змушує іншу людину відмовлятися від своїх потреб, бажань, спонукаючи її проживати "чуже життя".
Такі дії ламають психіку не менше ніж фізичні розправи, руйнують особистість з середини, знищують самооцінкку, самоповагу, створюють ситуацію абсолютної залежності жертви від аб`юзера, в тому числі фінансової залежності і т.п.. Часто, психологічне насилля відбувається на фоні демонстрації любові і турботи.
Ось вам історія про вовка і зайця, що знаходяться поруч – а ширма між ними – витіснення – психологічний захист, коли людина закриває очі на злочин, що має місце в її житті, вважає це нормою, не має ресурсу усвідомлювати, що це злочин. А найголовніше - не відчуває (витісняє). Та організм реагує правильно – з певного моменту існування токсичної ситуації в тілі на повну запускається реакція «бийся або тікай» - страх, тривога з відповідними симптомами.
Третю байку я назву "Бракований костюм", яку я зустріла у Клариси Естес у її книзі "Та, що біжить з вовками".
"Прийшов якось чоловік до кравця і став приміряти костюм. Стоячи перед дзеркалом, він побачив, що поли у жакета не зовсім рівні.
- Не варто хвилюватися, - сказав кравець. - Якщо коротку полу притримувати лівою рукою - ніхто і не помітить.
Та тут чоловік побачив, що лацкан жакету загинається дещо уверх.
- Та це дурниці. Треба трохи повернути голову і притиснути лацкан підборіддям.
Замовник послухався, але одягнувши штани побачив, що вони тягнуть у матні.
- Тримайте ось так штани вниз правою рукою - і все буде чудово, - втішив його кравець.
Замовник погодився і забрав костюм.
Наступного дня він одягнув обнову і пішов прогулятися, роблячи все як казав кравець. Ковиляючи парком - притримуючи підборіддям лацкан, одною рукою тягнучи полу жакета, іншою вчепившись у матню. Двоє старих людей, що грали в шашки, кинули гру і почали за ним спостерігати.
- Боже праведний! - сказав один старий. - Ти тільки подивись на цього нещасного каліку.
- О, так - кульгавість - це біда. Та я от думаю - де він дістав такий чудовий костюм?"
Клариса пише: " Відгук другого старого відображає звичну реакцію суспільства на жінку, яка створила собі чудову репутацію, та перетворилася в каліку, намагаючись її зберегти. Так, вона каліка - та подивіться як чудово вона живе і виглядає." Клариса зазначає: « коли нам тісна "шкура", яку ми натягнули перед суспільством - ми стаємо каліками, та намагаємося це приховати. Всихаючись, ми намагаємося бадьоро ковиляти, щоб всі бачили як у нас все виходить - все добре, все в нормі".
Для мене ця байка знову ж про те, як формується симптом. Коли одна людина надто сильно намагається підлаштуватися під «іншого» - чоловіка, дружину, батьків. Коли намагається «іншого» постійно "підтримувати"- відмовляється від власних потреб, вже шкодячи собі - відчуваючи щоденну напругу, що стає внутрішньою нормою, не даючи собі можливості розслабитися, випрямитися, бути собою, спонтанною, вільною. І, в результаті, той, кого "підтримують" - збоку виглядає ідеальним, а в того, хто підлаштувався - виникає видима вада, перекошення - симптом. І, він вже живе - каліка, в щоденній напрузі, витримуючи це, жертвуючи собою і зберігаючи цю ситуацію, щоб не втратити загальну гарну сімейну картинку і не зганьбитися.
Кравець, що пошив бракований костюм і вказує як правильно цей костюм «підтримувати» - це, ще часто, як мама, що виховала проблемну дитину - і, вказує іншому, як правильно поводитися з її дитиною. Це, коли свекруха вказує невістці, як правильно поводитися з її сином - як і де його "підтримувати", де і що змовчати, стерпіти, під що підлаштуватися, щоб її проблемний син і ці відносини в загальному виглядали ідеально. Чи навпаки, коли теща вказує зятю як правильно "підтримувати", підлаштуватися під її проблемну доньку та ін..
Коли, до прикладу, жінка це робить по відношенню до чоловіка – надмірно підлаштовуючись під нього - то, через певний час, всі будуть казати - "о, який гарний чоловік, живе з хворою жінкою - та погляньте, яка у них ідеальна сім`я". Та, коли така жінка, наважиться розпрямитися - відпустить ситуацію - усі побачать, що відносини не ідеальні, що інший має проблеми.
Будь-яке надмірне підлаштовування, перекошування однієї людини під вади іншого - з одного боку забезпечує (підтримує) комфорт того, під кого підлаштовуються, з іншого - викликає стан постійної напруги, тривоги, страх перед проявими власної спонтанності у того, хто підлаштувався. Симптом - це як видима вада, що реалізується через тіло (виглядає як каліцтво) - результат внутрішньої прихованої несвободи, перекошування, підлаштовування під когось чи під щось .
Еволюційно склалося так, що біль вказує на проблему, яка вимагає вирішення. Витісняючи біль, ми не можемо вже в повній мірі бачити своїх потреб і проблем. І тоді тіло починає з нами говорити через симптом.
- Не варто хвилюватися, - сказав кравець. - Якщо коротку полу притримувати лівою рукою - ніхто і не помітить.
Та тут чоловік побачив, що лацкан жакету загинається дещо уверх.
- Та це дурниці. Треба трохи повернути голову і притиснути лацкан підборіддям.
Замовник послухався, але одягнувши штани побачив, що вони тягнуть у матні.
- Тримайте ось так штани вниз правою рукою - і все буде чудово, - втішив його кравець.
Замовник погодився і забрав костюм.
Наступного дня він одягнув обнову і пішов прогулятися, роблячи все як казав кравець. Ковиляючи парком - притримуючи підборіддям лацкан, одною рукою тягнучи полу жакета, іншою вчепившись у матню. Двоє старих людей, що грали в шашки, кинули гру і почали за ним спостерігати.
- Боже праведний! - сказав один старий. - Ти тільки подивись на цього нещасного каліку.
- О, так - кульгавість - це біда. Та я от думаю - де він дістав такий чудовий костюм?"
Клариса пише: " Відгук другого старого відображає звичну реакцію суспільства на жінку, яка створила собі чудову репутацію, та перетворилася в каліку, намагаючись її зберегти. Так, вона каліка - та подивіться як чудово вона живе і виглядає." Клариса зазначає: « коли нам тісна "шкура", яку ми натягнули перед суспільством - ми стаємо каліками, та намагаємося це приховати. Всихаючись, ми намагаємося бадьоро ковиляти, щоб всі бачили як у нас все виходить - все добре, все в нормі".
Для мене ця байка знову ж про те, як формується симптом. Коли одна людина надто сильно намагається підлаштуватися під «іншого» - чоловіка, дружину, батьків. Коли намагається «іншого» постійно "підтримувати"- відмовляється від власних потреб, вже шкодячи собі - відчуваючи щоденну напругу, що стає внутрішньою нормою, не даючи собі можливості розслабитися, випрямитися, бути собою, спонтанною, вільною. І, в результаті, той, кого "підтримують" - збоку виглядає ідеальним, а в того, хто підлаштувався - виникає видима вада, перекошення - симптом. І, він вже живе - каліка, в щоденній напрузі, витримуючи це, жертвуючи собою і зберігаючи цю ситуацію, щоб не втратити загальну гарну сімейну картинку і не зганьбитися.
Кравець, що пошив бракований костюм і вказує як правильно цей костюм «підтримувати» - це, ще часто, як мама, що виховала проблемну дитину - і, вказує іншому, як правильно поводитися з її дитиною. Це, коли свекруха вказує невістці, як правильно поводитися з її сином - як і де його "підтримувати", де і що змовчати, стерпіти, під що підлаштуватися, щоб її проблемний син і ці відносини в загальному виглядали ідеально. Чи навпаки, коли теща вказує зятю як правильно "підтримувати", підлаштуватися під її проблемну доньку та ін..
Коли, до прикладу, жінка це робить по відношенню до чоловіка – надмірно підлаштовуючись під нього - то, через певний час, всі будуть казати - "о, який гарний чоловік, живе з хворою жінкою - та погляньте, яка у них ідеальна сім`я". Та, коли така жінка, наважиться розпрямитися - відпустить ситуацію - усі побачать, що відносини не ідеальні, що інший має проблеми.
Будь-яке надмірне підлаштовування, перекошування однієї людини під вади іншого - з одного боку забезпечує (підтримує) комфорт того, під кого підлаштовуються, з іншого - викликає стан постійної напруги, тривоги, страх перед проявими власної спонтанності у того, хто підлаштувався. Симптом - це як видима вада, що реалізується через тіло (виглядає як каліцтво) - результат внутрішньої прихованої несвободи, перекошування, підлаштовування під когось чи під щось .
Еволюційно склалося так, що біль вказує на проблему, яка вимагає вирішення. Витісняючи біль, ми не можемо вже в повній мірі бачити своїх потреб і проблем. І тоді тіло починає з нами говорити через симптом.
Психотерапія має забезпечити рух від симптому до відновлення відчуття психічного болю задля усвідомлення власної токсичної історії.
Цікавою у цьому плані є казка Андерсена про принцесу на горошині - коли принц волів віднайти принцесу, на якій міг би одружитися. І особливість справжної принцеси була у тому, щоб бути високочутливою особою - саме так принц міг її виділити серед простолюдинок. Принцеса мала відчути горошину через гору матраців, а значить - могла відчувати дискомфорт - бути в контакті зі своїм тілом, заявляти про дискомфорт - без почуття сорому і вини вказувати на свій дискомфорт, відмовлятися від дискомфорту - мати готовність вирішувати свої проблеми, вимагати від інших поваги до своїх потреб.
У нашій культурі вислів «принцеса на горошині» здебільшого використовують для негативного порівняння. Людей, що є в контакті зі своїм тілом і вимагають комфорту для себе, часто вважають капризними. А ось героїв, що готові терпіти і страждати, витісняти (припиняти відчувати) свій біль - мають за приклад для наслідування.
У нашій культурі вислів «принцеса на горошині» здебільшого використовують для негативного порівняння. Людей, що є в контакті зі своїм тілом і вимагають комфорту для себе, часто вважають капризними. А ось героїв, що готові терпіти і страждати, витісняти (припиняти відчувати) свій біль - мають за приклад для наслідування.
Отже, при тривожних розладах
можна простежити наступний алгоритм:
можна простежити наступний алгоритм:
1) Існування токсичної ситуації
Вона несе небезпеку для особистості. Тут варто не плутати - небезпека існує не для організму, а для особистості. Для організму токсична життєва ситуація і безпосередньо сам напад паніки якраз нічим не загрожує (про що свідчать медичні обстеження), і навіть навпаки - це ніби щоденне спортивне тренування, яке в певній мірі може бути корисне. Токсична ситуація руйнує людину як особистість - таку, що прагне до проявлення власного Я
2) Існування захисного механізму
Психічного механізму витіснення. Життя "з закритими очима", в "рожевих окулярах", коли існує неможливість (не бажання) бачити власну токсичну історію;
3) Наявність симптому
Здорової реакції організму "бийся або тікай" на токсичне життя;
4) Зміщення
Концентрація уваги виключно на симптомі – коли людина починає бачити і шукати проблему не там, де вона є насправді. Симптом сприймається як зайва, паталогічна реакція, яку треба позбутися. Виникає готовність боротися з симпотомом (на що спрямовані медикаментозна терапія, КПТ та багато інших терапевтичних напрямків);
5) Відсутність адекватних дій
Йдеться про дії, направлені на зміну самої токсичної ситуації. Відсутність готовності проявляти агресію і захищати свій простір, нести власну відповідальність за свій простір.
Автор: Тетяна Грищук. Посилання на статтю в журналі Mental Health: Global Challenges Journal тут